Лихвар-1964

Пройдене в нацистському полоні не дає спокійно жити для власника заставного магазину. Він переживає те, що сьогодні відоме як ПТСР, тобто пост травматичний стресовий розлад. Сол намагається загнати цей розлад далеко в підсвідомість: єврей, здається вже став беземоційним, прагматичним стоїком, і його не турбує ніщо особисте – лише бізнес. Не тому, що він жадібний, а тому, що так спокійніше. Проте, навіть цей ілюзорний спокій хоче хтось вкрасти: племінники, які живуть повноцінним американським життям; клієнти, які несуть дешевий непотріб і благають непоступливого лихваря про чим більшу суму; коханка, яка теж має непростий життєвий шлях і яка шукає в ньому опору; місцеві кримінальні елементи різного рангу; надокучлива незнайомка, яка лізе в друзі і бажає допомогти втомленій душі Найзермана. Та найбільше за всіх докучає помічник-латиноамериканець, який боготворить Сола і бажає вчитися бізнесовій справі в представника цього підприємливого народу. Проте урок перетворюється на імпульсивну проповідь про втрату віри в Бога Ізраїля, пустозвін біблійних легенд та і, взагалі, екзистенційну кризу. «Єдине, що важливе – це гроші» – вигукує лихвар, здається, не вірячи сам собі. Проте тригер натиснуто: якщо важливі лише гроші, то і ти, значить, не важливий.

Стрес наростає, коли Сол дізнається про страшну правду, яка, здається, пробуджує в ньому людські почуття і ставить перед етичним вибором, а етичний вибір, як відомо, часто іде всупереч життєвій безпеці…

Кілька уроків, які важливі сьогодні:

• ПТСР – серйозна проблема,  яка часто потребує праці з кваліфікованим працівником (психологом,  капеланом,  пастором).
• Замикання у собі, уникання допомоги, знецінення оточуючих людей веде не до спокою, а навпаки – ще більшої проблеми. Тут треба розрізняти здоровий інтровертизм від асоціальності. Друге призводить до мізантропії і побудови концтабору у власній голові. Можливо, усі ці “надокучливі” люди і були дані для Сола Нейзермана, щоби хоч якось “забуваючи те, що позаду рухатися вперед”. Як вчить Біблія (в якій, щоправда, розчарований головний герой), а за нею повторює психологія: служіння і допомога іншому часто лікує тебе самого.

Звісно, це фільм не для відпочинку і післясмак не такий вже й приємний, адже це важка психологічна, до того ж чорно-біла драма. Проте дивитися варто, адже в 2008 «Лихвар» був включений в Національний реєстр фільмів США, які мають культурне, історичне або естетичне значення.

Кілька слів про знімальну команду.

Сам режисер Сідні Люмет також був євреєм, щоправда, жахи Другої світової війни його оминули, адже батьки ще на початку 20 ст. емігрували в Америку з… Волинської губернії. Виявляється, що один з найбільш відомих кіно-драматургів Голівуду, – навіть трохи наш земляк. Батько режисера, Барух Люмет також мав відношення до мистецтва, тому і знявся в картині про яку ми ведемо мову.

Лихваря грає американець Род Стайгер, який номінувався за цю роль на Оскар, але  заповітну статуетку отримав за інший фільм через кілька років. Проте своєю чи не найкращою роботою вважав саме образ Сола Нейзермана.

Окремим плюсом для перегляду можна назвати композитора Квінсі Джонса, який входить в короткий список людей, що отримали «Оскар», «Греммі», «Еммі» і «Тоні». Для «Лихваря» він створив дуже якісний джаз.

Оператор Борис Кауфман – ще одна легенда кіномистецтва, яка також має відношення до Києва (проживав тут певний час в юності, а батько тримав книжний магазин та підтримував бібліотеку).

Морган Фрімен – кінодебют. Проте, я настільки звик його бачити вже старим, що переглядаючи фільм не помітив молодим, а потім дізнавшись, все рівно не зміг знайти його у фільмі.

Ну і багато інших цікавих людей.