Наука стала абсолютною істиною, заяви науковців стоять на рівні священних текстів, незгодні тавруються ярликами, вона взяла на себе роль вихователя, морального авторитета, і навіть Бога. Магічна фраза «наука довела» перетворюється на щось типу «немає мірила окрім науки і науковці – пророки її». Возвеличення науки – небезпідставне, адже ми завдячуємо для неї величезними благами, поліпшенням нашого щоденного життя. Завдячувати тут найперше треба емпіричному методу. Саме його досягнення виливаються у практичних речах: струм, що дає змогу працювати пральній машині, обігрівачу в кімнаті і т.д. Його досягнення не абстрактні, а явні. Ми можемо їх побачити, відчути, а про життя без них мріють або книжкові романтики, або вкрай розчаровані скептики. Мріють, але не завжди втілюють.
Проте сьогодні виникає питання: що ми вважаємо наукою? Чи це лише емпіричний метод природничих наук чи можливо філософія, чи психологія? Останнім часом, найбільше місце відводилося для емпіриків. Здавалося, що вони розчакловують світ, пояснюють як все працює, казали чого варто боятися, а чого не варто, у що варто вірити, у що ні. Довіра до емпіриків була безмежною. Емпіризм поступово переріс у матеріалізм і спочатку взявся пояснювати, а потім відкидати будь-яку метафізику. Чому так сталося, що емпіричний метод став претендувати на пояснення духовного? Тому, що цілком справедливо, в свій час, викривав забобони, я би хотів підкреслити, що саме забобони, а не віру. Нажаль, віру часто нелегко відмежувати від забобонів. Тому і сталося так, що наука на чолі з емпіричним методом стала відкидати будь-яку метафізику.
Розчаклування світу дало можливість для емпіриків зайняти сакральне місце. Тепер вони вирішували, що правда, що брехня, більше того – що добре, що погано. Можливість трактувати добро і зло народила думку, що віднині розум, наука має розбудувати нове, справедливе суспільство. Часто такі спроби призводили до пагубних наслідків: якобінський просвітлений терор, науковий комунізм, який крокував пліч-о-пліч з червоним терором мав також привести людство у світле майбутнє; «наукові» пояснення переваги однієї раси над іншою і т.д.
Після невдалих спроб цілком справделиво, науковці почали задумуватися про місце науки в житті людства. Вебер, який казав про унікальність науковця, про його евристичне призначення, змінився Фейєрбандом, який журився через те, що тепер науковцем може називатися будь-хто, відповідно – нам треба переглянути їхні претензії на істину. Фейєрабенд почав говорити, що раніше звучало б як блюзнірство: наука – недалека від міфу. Допомогу Фейєрабенд для західної науки пропонує шукати у давніх уявленнях і знаннях (про медицину, до прикладу). Тут він, здається, співзвучний з Куном, який говорить про необхідність розширення наукової парадигми, про готовність відмовитися від усталених знань і форм дослідження. Такі зауваження, на мою думку цілком слушні. Адже часто наукова парадигма стає ідеологією і обмежує думку. Так сталося з емпіризмом, який розвинув матеріалізм, чи матеріалізм, який підкріпився емпіризмом і наука, науковий метод став слугувати для ідеології. Прикладом може слугувати біогенетичний закон Геккеля, який для підтвердження еволюційної теорії вдався до «спрощень» зі своїми знаменитими малюнаками розвитку ембріонів.
Фейєрабенд вихід бачить у методологічному релятивізмі, де науковець не має залежати від усталених парадигм, де він вільний від держави, ідеології. Це, звичайно, слушна пропозиція, адже покликана дарувати свободу, але в ній криється інша загроза про яку сам Фейєрабенд говорить раніше – що вважати наукою і кого вважати науковцями? Можна говорити про те, що суддею буде – результат. До прикладу, якщо мої досліди, гіпотези, теорії знаходять підтвердження на практиці, значить моя діяльність є науковою. Це простіше з природничими науками, але це стає справжньою проблемою в такій науці як психологія, до прикладу. Психологія, як наука також має свої теорії, методи, які часто конкурують між собою. Релятивізм, який пропонує Фейєрабенд не вирішує цю проблему, а навпаки – поглиблює.
Проблеми психології можна спостерігати на прикладі лгбт-руху. Мова вже навіть не про те, чи потяг до своєї статті це природньо, чи це хвороба. Мова йде про те, що стать тепер можна змінювати, що хлопець може стати дівчиною і навпаки. Хто ці науковці і якими методами вони користуються? Чи можемо ми для них довіряти? Здоровий глузд, каже, що це абсурд, але авторитет науки запевняє, що це цілком природно. Резонансна подія нещодавно трапилася в Канаді. 14-річна школярка, після зустрічей з місцевим психологом вирішила, що вона тепер – хлопець. За порадою ще одного лікаря, вона почала приймати гормональні препарати. Батько дівчини, який повстав проти цього, в судовому порядку був змушений змиритися на «право» своєї дитини. Але виникає законне питання: хто їй відкрив таке право, чи ж не попала вона під вплив просто іншої людини зі збоченим світоглядом і чи має домінувати «науковий» світогляд над світоглядом батька? Шарліз Терон, голівудська зірка, виховує своїх прийомних синів також як дівчаток. За твердженням акторки, вона це почала робити, коли її трирічний син заявив, що він тепер дівчинка. Здоровий глузд каже, що діти і старшого віку можуть називати себе то котиками, то собаками, але чи означає це, що ми маємо почати їх годувати тваринною їжею і вигулювати їх на повідку? Прикладу Терон слідують і інші зірки, нажаль, не тільки зірки. Всі ці погляди підкріпляються «науковими» дослідженнями.
Тому наступний пункт, який би я хотів окреслити – це відділення здорової науки від нездорової. Нам треба визнати, що наука, може бути нездоровою і нам необхідно конкретно застерігати від псевдонауки. Релятивізм тут більше не працює, мовчання також. Якщо наука хоче зберегти свій авторитет, вона мусить чітко заявити про те, що існує псевдонаука. Очевидно, що псевдонаука не відмовиться від претензії на абсолют, тому їй має протистояти здорова наука. Боротьба за здоровий глузд буде тривати завжди.
Інший момент, який треба розглянути у Фейєрабенда – це його пропозиції щодо повчання у міфічного світогляду. Як ми вже бачили раніше, емпіризм відкинув будь-яку метафізику як пережитки нерозвиненого суспільства. Очевидно, що Фейєрабенд притримується поглядів Руссо про ідеального дикуна, говорить про його близькість до природи, а отже краще розуміння світу. При цьому він звинувачує європейську науку і християнство, які знищили ідеальних варварів. Але чи справді варварське розуміння світу є таким безневинним, чистим, і чи може воно знадобитися для нас у нашому пізнанні? Найкраще тут мені здається підійде фраза «за плодами пізнаєте їх». Фейєрабенд, коли критикує християнство як кровожерну релігію, ставить знак дорівнює між наукою і християнтвом в ролі підкорення інших народів. Тут очевидно, що Фейєрабенд мало знайомий з досягненнями християнства серед інших народів, а користується лише якраз «науковими», «просвітницькими» кліше про християнство. Насправді позитивний вплив християнської культури на інші – грандіозний. Часто християнство діяло всупереч носіїв просвітленого суспільства – бізнес компаній, якщо говорити сьогоднішньою мовою. Місіонери часто ставали основними ворогами бажаючих нажитися на дикунах. Фейєрабенд припускається помилки Руссо вважаючи первісні суспільства ледве не ідеальними, тому що вони ближчі до природи. Не відомо чи в силу своєї необізнаності чи від небажання розширяти свою парадигму Фейєрабенд ігнорує той факт, що саме ці «варварські» суспільства практикували людські, (дитячі в тому числі) жертвоприношення, допоки до них не прийшли християнські місіонери. Сьогодні настільки багато археологічних тверджень цьому факту, що назву лише одне з останніх відкриттів. В 2019 р. вчені розкопали захоронення дітей в кількості 137, віком від 5 до 14 років, для яких були вирізані серця. Припускається, що така злодія була вчинена, щоби умилостивити богів від засухи. Інша злодія – індійський обряд «саті» – вбивство жінок разом з померлим чоловіком, також був припинений з приходом місіонерів. Чи правильно вчинили місіонери, що не побажали з цим миритися? Чи не те саме робимо ми, коли саджаємо злочинця в тюрму? Ми обмежуємо його свободу, щоби він не задіяв ще більше лиха. Не знаю у відсотковому співвідношенні, але не завжди меч домінував над любов’ю. З дослідженого мною, готовий припустити, що любов, бажання змінити в першу чергу світогляд первісних племен, домінувала значно частіше. Організація дитячих будинків, підняття рівня медицини, захист бідних, – чи правильно чинили місіонери? Я відповідаю однозначно – так правильно. І наука, як і все суспільство сьогодні нарешті повинна визначитися, чи готова вона чорне називати чорним, а біле білим? Чи готова вона до кунівського заклику вийти за межі своєї парадигми, яка переросла у ідеологію? Чи готова вона на позаідеологічне вивчення фактів? Також виникає питання чи треба повністю довіряти міфічним концепціям і розглядати первісний світ як ідеальний? До якої метафізики нам варто звертатися? Явно не до тієї, яка викликає дощі за допомогою людських жертв.
Про заангажовану науку говорить американський археолог Томас Трібелхорн, а саме про навмисне приховування і знищення фактів. Ось лише один з прикладів. В 1994 році почалися будівельні роботи біля Храмової гори в Єрусалимі. Звичайно, Ізраїль, – це один суцільний археологічний плацдарм, проте Храмова гора займає особливе місце для археологів. Трібелхорн ділиться, як будкомпанія Вакуф пошкодила важливі археологічні пам’ятки. Ізраїльські археологи подали в суд, але суд нічого не вирішив, щоби зберігати спокій в регіоні і роботи продовжилися. Більше того, ґрунт почали вивозити бульдозерами. Це нищівний удар по археологічній науці, але нажаль, наукове світове товариство ніяк не відреагувало на цю подію, тому, що за їхньою парадигмою Біблія – це міф. І це не зважаючи на те, що до цього проводилися арехеологічні розкопки, які підтверджували біблійну повість.
Отже, підсумовуючи я приходжу до висновку, що для науки треба бути готовою вийти за межі своєї парадигми, але не за межі здорового глузду. Наука дійсно має відмовитися від ідеї, що вона може пояснити все, вона має перестати бути ідолом, богом. Наука має бути готовою до самокритичності. В той же час, вона має зайняти своє належне місце. Ні в якій мірі не можна применшити науку, адже користь від неї колосальна. Але вона не має претендувати на пояснення тих речей, які вона не може пояснити в силу свого обмеженого інструментарію. Матеріалізм мусить змиритися з тим, що він обмежений своїм інструментарієм і приречений досліджувати лише світ матеріальний. Проте це не трагічне приречення, адже і для фізики, і для хімії є ще куди рости і розвиватися. Також варто дослухатися до Куна, який пропонує розвиток науки на межі різних дисциплін. Проте матеріалізм мусить відмовитися від претензії на формування моральних принципів. Ми бачимо, що матеріальні світогляди завдали шаленого удару по суспільству, апофеозом якого є боротьба різноманітних «ізмів» 20 століття. Для науки треба відмовитися від претензії заперечити метафізику. Їй навпаки слід перевіряти її. Так, до прикладу, робить християнський креаціонізм, який використовує інструментарій науки, щоби перевірити достовірність відкриття.
Не є виходом також і релятивізм, який хоч на перший погляд і дає свободу, але веде до нівеляції наукових понять, неможливості стверджувати щось напевне і замість вільного обговорення і прийняття рішень, спекулюються поняття «права» та «свободи». Тому нарешті нам необхідно визнати, що є здорова наука, а є псевдонаука. Ми не можемо відмовитися від кореспондентної теорії істини і ставити під сумнів очевидні речі, а тим більше змінювати їх вручну, а потім переконувати, що це є природньо. Особисто я вихід вбачаю в науці, що коригується біблійними моральними законами, і в той же час перевіряє Біблію на достовірність (з історичної точки зору, до прикладу). Для маси науковців віра не була тягарем, навпаки – мотивувала їх до пізнання Божого задуму, творіння. Адже питання не лише в практичному застосуванні технологій, питання науки – це також і питання щастя і як показують нещодавні досліди в США: більш щасливими є люди релігійні, а не секулярні.