Калабський Олександр Федорович
Доктор теології
Історія розвитку музичного служіння в пятидесятницькому русі України
В даній статті розглядається музично-співоче служіння християн віри євангельської, починаючи від 1920‑х рр. до сьогодення. Також проаналізовано музичні вподобання п’ятидесятників, що вони не тільки співають у зібраннях, але також і слухають у повсякденному житті.
Ключові слова: християни віри євангельської, п’ятидесятники, музика, спів, гурт, прославлення, поклоніння, стиль.
П’ятидесятницька форма служіння в своїй основі базується на загально протестантській і за їх твердженням наближена до форми, що мали перші християни. Сюди входять молитви, проповіді, особисті свідчення, декламація віршів, співи (з музикою або без). Ми у своєму дослідженні закцентуємо увагу саме на останньому елементі. Це питання потребує особливого вивчення, адже в кожній помісній церкві існує своє розуміння, якою має бути музично-співоча частина, що грати і як себе вести під час неї.
Постає питання: чи варто виокремлювати п’ятидесятнику форму служіння і їх музичні вподобання з-поміж інших протестантських конфесій? Адже тривалий час п’ятидесятники перебували в одному союзі з баптистами, завдяки чому сформували подібний стиль служіння, а основна маса харизматичних церков – вихідці з п’ятидесятницьких. І все ж, пісні і форма музичного служіння п’ятидесятників дещо відрізняються від баптистської і, особливо, від харизматичної. Більше того, для багатьох п’ятидесятників основною рисою харизматії (від гр.: дар, дарування) і харизматичного руху вбачається не прояв духовних дарів, а саме музична відмінність. Тому дослідження музично-співочого служіння і вподобань п’ятидесятників потрібно проводити окремо, виокремлюючи з-поміж інших протестантських конфесій. Також слід пам’ятати, що такі відмінності спостерігаються і в межах одного союзу. Форма і зміст в кожній помісній церкві, які входять в один союз можуть різнитися. Проте, все ж багато рис і особливостей музичного служіння є спільними для вищеперерахованих конфесій, саме тому ми розглянемо і відмінне і спільне.
В даній статті під духовною музикою ми розумітимемо не лише ті псалми, які безпосередньо супроводжують зібрання, але й ті, які є на релігійну тематику і слухаються християнами у повсякденному житті через сучасні аудіо-пристрої. Ми прослідкуємо як формувалися музичні смаки п’ятидесятників починаючи від радянських часів до сьогоднішніх днів. Досліджуючи сьогодення, ми зробимо поділ за стилями, при цьому меншу увагу звернемо на такі знакові в християнстві ХХ ст. стилі як кантрі (Country), джаз (Jazz), блюз (Blues), трохи торкнемося госпел (Gospel), а більшу увагу відведемо для християнського року (Christian rock) і сучасних воршіп (Worship) колективів, які є мейнстрімом серед молодого покоління п’ятидесятників.
Досліджуючи історію п’ятидесятників стає очевидно, що з самого зародження руху, їхні лідери надавали досить велике значення для музично-співочого служіння. До прикладу диригент Одеської церкви Прежедецький С.А. писав в журналі «Євангелист»: «В дні розповсюдження Царства Божого спів і музика займають одне з перших місць і багато сприяють пробудженню душ для нового життя… сильним поштовхом до вступу багатьох на чистий, прекрасний і святий євангельський шлях послугували духовний спів і музика. Зростання християнського руху містить тисячі прикладів розкаяння і навернення людей до Бога під час… співу або гарної гри на інструментах. Воістину спів і музика налаштовують до молитовного спілкування з Богом». Трохи згодом, в тому ж журналі «Євангелист» звучить його заклик: «Дуже важливо в наших общинах і групах мати хорові і музичні гуртки, і навіть більше – їх необхідно мати. Вони є душею общини, невід’ємною її частиною, прекрасним букетом з живих троянд, найкращим проповідником, який може не одну душу привести до сліз розкаяння і вдячності. Їх необхідно плекати, залучаючи ревні душі юнаків і дівчат з дзвінкими голосами служити нашому Господеві. Організовуйте хори, музичні оркестри! Трудітесь на ниві Божій. Рятуйте душі, допоки є час! Співайте Йому пісню хвали! Алілуя!»
Братерство ХЄВ свою офіційну думку висловлювали наступним чином: «…Відкинемо ж раз і назавжди неправдиві уявлення, ніби зло походить від музичного інструменту чи будь-якого іншого знаряддя, а не від серця… І досить бажано, щоб всі наші общини прагнули прославляти Господа на різних музичних інструментах, організовуючи струнні і музичні оркестри». Сам Ворнаєв разом зі своїм сином також грали у струнному оркестрі Одеської церкви .
На другому Всеукраїнському з’їзді ХЄВ, який проходив в 1927 р. говорилося про діяльність семи відділів при Союзі, в тому числі «Відділу підготовки благовісників і регентів». Навчання нотній грамоті та хоровому співу проходило при помісних церквах «де тільки була можливість і дозволяли обставини». З’їзд запланував провести в м. Одесі з 25 листопада по 20 грудня регентські курси за рахунок союзно-місійної каси. На Першому з’їзді СРСР, який відбувся відразу після Другого Всеукраїнського, разом з тими ж делегатами, І. Воронаєв, Г. Понурко, Ф. Оперенко відзначили в своїх доповідях, що багато общин мають велику необхідність в регентах. Обговоривши це питання з’їзд постановив доручити для Правління Союзу влаштувати навчання по районах. Витрати були внесені в спільний кошторис союзу. Не отримавши дозволу від влади на відкриття біблійних і регентських курсів, для диригента одеської церкви Прежедецького С., було доручено допомагати іншим общинам організовувати хори та оркестри на місцях [9].
Західне крило п’ятидесятників, на Першому з’їзді ХВЄ в травні 1929 р. також говорили про необхідність підготовки регентів. З 19 серпня по 13 вересня того ж року відбулися перші Біблійні курси в Старій Човниці і проходили майже щорічно. Програма курсів з поміж інших включала в себе регентські та музичні курси, які організовував І. Зуб‑Золотарьов. [2]
Було налагоджено видавництво пісенників з текстами, а також з нотами. Одні з перших таких збірників і найбільш поширених почало видавати братство євангельських християн. В 1902 р. виданий збірник «Гусли», який містив 571 вірш. Частина цих віршів належала перу відомих російських культурних діячів: Г. Державіна, О. Хомякова, О. Плєщєєва, І. Нікітіна та інших. В 1924 і в 1928 роках був виданий збірник українською мовою «Арфа», упорядкований І. Кмета-Єфимовичем. В 1927 р. в Харкові був виданий збірник гімнів «Євангельські пісні», який містив в собі 216 гімнів. У січні 1931 р., в м. Кременці Д. Герасевич, видав збірку «Маленька скарбничка», а в 1937 р. Д. Гарасевич разом із П. Сорокопудом, М. Вербицьким і Г. Федишиним видали збірник “Псалмоспіви”. Цей збірник користувався великим попитом, тому в 1939 р. вийшло його друге видання з доповненнями. Частина пісень у цих збірниках – це переклади з російської та польської. В 1924 р. виданий збірник «Духовные песни», який містив 1237 гімнів, написаних як російськими авторами так і перекладених з інших мов. Сюди увійшли і пісні з попередніх збірників: «Гусли», «Песни христианина», «Тимпаны», «Кимвалы», «Заря жизни», «Песни первых христиан», «Свирель Давида», «Новые напевы», «Песни Анны», «Песни Глубины». Цей збірник також містив гімни лідера євангельських християн І. Проханова і його переклади з англійської мови [4].
Практика перекладу псалмів як тоді, так і зараз є досить поширеною, тому серед пісень, які співаються в українських церквах часто можна зустріти переклади американських та англійських пісень, інколи – і інших народів. До прикладу «Твердо я вірю» (Blessed assurance, Jesus is mine, 1873) «Весть об Иисусе скажи мне» (Tell Me the Story of Jesus, 1880) – перекладені гімни американської поетеси Фані Кросбі. Одна з найбільш популярних християнських пісень, яку виконали понад 1700 виконавців «Великий Бог, коли на світ погляну» – переклад віршу шведського пастора Карла Густава Боберга. Причому, цікаво зауважити, що англійський переклад цієї пісні був частково зроблений з російського перекладу І. Проханова [3].
Вивчаючи форму музично-співочого служіння п’ятидесятників, стає очевидно, що в основному гімни співалися загальним зібранням без супроводу музики. Доводиться констатувати факт, що намагання активістів привити музичну культуру не досягли бажаних результатів. Музичні оркестри, були якщо не рідкістю то як мінімум явищем не поширеним. На це є кілька причин. По-перше, в більшості сільських церквах, часто і в міських, не було професійних музикантів і музичних інструментів. По-друге, радянська влада завдала нищівного удару по лідерах віруючих, в тому числі і музикантах. Організатор регентських курсів І. Зуб-Золотарьов змушений був емігрувати до Аргентини. Сумнозвісний «Інструктивний лист» 1961 р. написаний ВРЄХ-Б під тиском радянської влади декларував: «Єдиним музичним інструментом при богослужінні є фізгармонія; орган, і у випадках виключення піаніно, як ті, що найбільше сприяють для благоговіння наших зібрань. Ніякі інші інструменти не повинні використовуватися» [1]. До уваги також слід взяти те, що українські п’ятидесятники виховувалися в православній релігійній традиції, яка на відмінну від католицької не дозволяла використання органу у храмі. Примусова заборона, а також нестача кадрів почала підкріплюватися намаганнями з богословської точки зору пояснити недоцільність використання музичних інструментів. Думка про те, що саме така форма служіння найбільше відповідає християнському духові поступово почала вкорінюватися у свідомості, а гра на музичних інструментах, навіть в побуті, викликала суперечки і осуд. Тому, створені пізніше оркестри (60-70-х) були локальними і грали головним чином на весіллях чи інших святах; на служіннях основною формою залишався загальний спів. Він чергувався з проповіддю і декламацією віршів. Тобто після однієї пісні йшла проповідь на 5-20 хв., потім знову могла звучати пісня, а після неї вірш. Послідовність чітко не встановлювалася і могла змінюватися кожного зібрання. На нашу думку, така форма також була спричинена і тим, що не вистачало кваліфікованих проповідників і для того аби заповнити паузу після короткої проповіді пропонувалося співати один псалом. Ця форма збереглася в більшості п’ятидесятницьких церков до сьогодні, а в деяких вважається єдиноправильною. Починаючи з 90‑х рр. також впроваджується і інша форма: блок «прославлення і поклоніння», який складається з 4 – 7 пісень, після якого іде проповідь тривалістю 30 – 60 хв.
В багатьох піснях, що співалися в радянський період можна помітити антропоцентричність, тобто зосередженість на людині. Основні сюжети таких псалмів – це людина та її місце у світі. Досить часто простежується бажання швидше перейти у Царство Небесне і зустрітися з Творцем. До прикладу уривок популярного псалму «Ангелы в небе Господа славят»: «…Здесь на земле людей, Церковь томится, К небу стремится, дух к Жениху влечёт». Окрім, природного бажання віруючого побачити Бога особисто, такі настрої були спричинені і ситуацією, що склалася в суспільстві. Проживаючи в СРСР, п’ятидесятники були проголошені одними з найбільших ворогів держави і кожного радянського громадянина. Вони виступали об’єктом як для фізичного так і морального насилля. Весь свій біль і страждання віруючі відображали і в своїй творчості. Значна частина пісень цього періоду – це пісні жалісливі. Бог в них постає як утішитель, захисник, надія. Окрім цього, також були пісні, які закликали до боротьби та вірності. Одним з найбільш популярних гімнів того часу став «Привет вам, Христово цветущее племя». Автор закликає «Сомкните теснее ряды молодые…Несите вперед христианское знамя… Растите, цветите, плоды приносите, Прекрасное в мире наследье Христа!» Автор слів – Микола Храпов, музику ж написав відомий християнський композитор – Веніамін Крейман. Храпов, який вже у двадцятирічному віці був засуджений на 12 років ув’язнення, в загальній кількості провів там 28 [6]. Подібні гімни і життя їх авторів надихали молодих віруючих бути вірними Богу, своїй вірі і одновірцям.
| Микола Храпов (справа) на засланні в Ангарську 1952 р., автор слів пісні “Привет вам Христово цветущее племя”. Фото Baptisru.info |
Трохи згодом антропоцентризм і проблеми земного життя почнуть відходити на другий план, а в служіння будуть впроваджуватися пісні, які більше акцентують увагу на Богові, Його величі та взаємовідносинах людини з Богом. Найбільшого розповсюдження такі пісні отримають завдяки церковним гуртам «Прославлення і Поклоніння» в 1990-х і 2000-х рр. Цілком природньо, що зміни культурні відбудуться зі змінами політичними.
Вже під час періоду «Перебудови», а згодом і розпаду всієї радянської системи церковні хори, оркестри починають свою діяльність на євангелізаційних служіннях. Нерідко для євангелізаційних кампаній об’єднувалися декілька хорових колективів району. Наприклад, на Острожчині з 1989 по 1992 рр. об’єднаним районним хором було проведено 112 багатолюдних зібрань у Рівненській, Хмельницькій, Тернопільській та Волинській областях. Починають з’являтися окремі християнські гурти. В цей час майже всі вони співають «живим» голосом під прописану музичну фонограму. В Україні найбільш відомими стали “Еммануїл” з м. Одеси, “Білий стрій” з м. Києва, “Авен-Єзер”, “Осанна”, “Вічність” з м. Рівного. Особливо популярним став гурт, який складається з представників української діаспори США під керівництвом Джорджа Давидюка. Як окремі заходи, проводилися загальноукраїнські та регіональні фестивалі християнської пісні. Перший такий захід відбувся в липні 1992 р. у Пущій Водиці, де були присутні більше 40 музичних колективів з України та з-за кордону.
Зі зняттям «залізної завіси» на українські терени потрапила маса закордонної музики, в тому числі і християнської. З розривом як фізичних так і культурних кордонів музичне служіння в окремих церквах набуває нової форми і змісту. Віруючі почали активно впроваджувати музичні інструменти, які раніше не використовувалися у церквах: барабани, електро-гітари, бас-гітари. Особливу дискусію викликало використання барабанів. Для багатьох віруючих їх походження асоціюється з традиціями народів, які сповідують шаманізм. Але, все ж, на нашу думку, тут доцільно говорити про культурне несприйняття, а не богословське. На основі цього, відбулися, навіть розподілення всередині громад. Якщо церква приймала новий вид служіння, то частина віруючих виходила, щоби створити окрему церкву. Новий стиль музики став однією з причин утворення харизматичних церков в 1990‑х початку 2000-х. Ядром нових церков стало в основному молоде покоління та новонавернені християни, які не захотіли знаходитися в класичній формі служіння. Обов’язковим атрибутом нових церков стали гурти «Прославлення і Поклоніння». Зазвичай вони складаються з кількох музикантів та співаків.
В той же час і в п’ятидесятницьких союзах такі гурти набувають все більшого поширення. Молодіжні з’їзди ХВЄ під м. Малин Житомирської області, (який триває тиждень і щодня проводяться 2 служіння зранку і ввечері) показують, що більшість гуртів і хорів, які приймають участь в служінні – використовують барабани. Вони грають нові пісні або ж старі гімни у сучасній обробці. І тут ми можемо побачити зближення п’ятидесятницької молоді з харизматичною. Їхні смаки і інтереси в плані культурному співпадають все більше. Досить значна частка репертуару таких гуртів – це переклади англомовних авторів, які співають у стилі Воршіп (Worship). Мабуть, найбільш популярними стали пісні австралійської церкви Hillsong, дочірня церква якої є в Києві. Їхні пісні перекладаються російською і розповсюджуються іншими містами України, де також їх можуть перекладати і українською. Окрім перекладу християнських пісень віруючі кладуть слова на відомі світські композиції. До прикладу, «Скеля мого рятунку Ти є» написана на мелодію американського гурту Kelly Family «Fell in Love With Alien», «О, если бы увидел ты» – на мелодію «Soledad» ірландського бой-бенду Westlife.
Музичний супровід хору Хмельницької області на молодіжному фестивалі «МалинФест»
Часто гурти «прославлення» складаються з напів-професіоналів або аматорів, тому й якість музики є не на високому рівні. Учасники заспокоюють себе тим, що Бог дивиться на серця, а не на професійність. Не заперечуючи щирість виконавців, все ж доводиться говорити про низький рівень культурної вагомості християнських музичних творів. Християнська музика України мало впливає, а швидше взагалі не впливає на музичні тенденції суспільства, як це було в США чи європейських країнах. До прикладу, афро-американці змогли наповнити свої форми новим християнським змістом. Привнесені з африканського континенту ритми, вигуки під час співу, багаторазове повторення однієї фрази поєдналися з європейськими гармоніями та стали церковною музикою. Церковні мотиви стали основою для таких стилів як Спірітчуел (Spiritual), Госпел (Gospel), в значній мірі задавали напрямок розвитку Блюзу (Blues) та Джазу (Jazz), Ритм‑н‑Блюзу (Rhythm‑n‑Blues) і, навіть Рок‑н‑Роллу (Rock-n-Roll). Біблійні тексти і історії метафорично переносилися на сучасність: вихід з Єгипту розумів під собою також і вихід з рабства, подорож до Ханаану – втечу з південних рабовласницьких штатів до вільних північних і т.п. [8]
Українські ж християни більше наслідують, аніж ідуть попереду. Це стосується не лише гуртів прославлення, але й тих, які існують як окремі проекти. Християнські гурти не змогли завоювати світську аудиторію. Відверті тексти про Бога є незрозумілими для пострадянських людей. Музиканти, що намагалися досягнути успіху поза церковними стінами, і мали непоганий продукт, все ж зазнали невдачі. На це є кілька причин. Якщо знову ж таки порівнювати з США, то населення в своїй масі знайоме з Біблією легше сприймає пісні на біблійні сюжети. Навіть, в піснях 60-70-х рр., досить часто зустрічаються звернення до Бога, роздуми на теми вічного життя. І такі тексти для західного менталітету слухаються легше. Відповідно і музичні традиції синтезуються. В Україні подібний синтез не зміг відбутися в силу безбожної традиції і поки що не сформованої нової. Хоч українська нація і стверджує, що вона є християнською, але все ж християнські елементи культури сприймаються важко. Тому християнські гурти здобули розповсюдження лише серед людей віруючих. Їхньому успіху сприяє і те, що свої музичні смаки українські християни формують за принципом «свій-чужий». Тобто, якщо виконавець чи гурт позиціонують себе християнським, то більш за все він буде слухатися.
Переходячи до розгляду музичних смаків відразу слід зазначити, що кожне покоління п’ятидесятників в цьому відрізняється. Віруючі для яких за 40, надають перевагу вітчизняним або російськомовним виконавцям, які творять у своєрідному стилі наближеному до госпелу і української естради. Яскравим представником цього напрямку є гурт на чолі з Джорджем Давидюком. Покоління до 35 – більше орієнтоване на західних, в основному американських виконавців, які грають у стилях Alternative та Worship. Популярності набули такі виконавці як: Кріс Томлін (Chris Tomlin), Джеремі Кемп (Jeremy Camp), Майкл Сміт (Michael W. Smith), Тобі Мек (Toby Mac); гуртів «Аудіо Адреналін» (Audio Adrenaline), «Деліріус?» (Delirious?), «Світчфут» (Switchfoot), «Пленетшейкерс» (Planetshakers), «Джарс оф Клей» (Jars of Clay) Катлес (Kutless) та багато інших. Великий вплив на християнських виконавців має ірландська група «Ю ту» (U2), лідер якої Боно, часто в своїх текстах звертається до релігійної тематики. Хоча сам гурт не класифікується як християнський [10]. В той же час відомі гурти, які класифікуються як християнські, але популярними стали більше серед світської аудиторії. Такі, до прикладу, Пі.О.Ді (P.O.D.), Андероаз (Underoath), Скілет (Skillet), Пілар (Pillar). Основною причиною їх низького рівня сприйняття серед українських молодих християн, напевно, можна вважати, більш важкі стилі музики ближчі до металу, зовнішній вигляд музикантів (татуювання, дреди, стиль одягу). Такі піонери християнського року як Ларі Норман (Larry Norman), гурти Майнд Гареж (Mind Garage) Петра (Petra) Резарекшн Бенд (Resurrection Band) та ін. є майже невідомими серед українських слухачів в силу того, що їхня діяльність припала на 70-80-ті роки [7].
Концерти американського гурту Kutless в Україні відвідали більше 100 тисяч людей
Серед вітчизняних і СНД виконавців, які роблять власний продукт можна відзначити Валерія Коропа, Влада Канашина, Сергія Бриксу, гурти «Новый Иерусалим», «Спасение». Варто відзначити мюзикли О. Лєдяєва. З точки зору професійності вони є на досить високому рівні, написані у різних стилях, від регтайму до року. В мюзиклах «Кифа», «Исход», особливо помітний вплив арт-, спейс- та психодел-року і його яскравого представника, британського гурту «Пінк Флойд» (Pink Floyd). Не дивлячись на високий рівень професійності в музичних творах Лєдяєва, вони все ж не набули великої популярності серед українських п’ятидесятників, швидше через постать самого Лєдяєва, аніж через музичні вподобання.
Варто зауважити, що серед багатьох християн вище згадані англомовні виконавці взагалі не сприймаються, особливо старшим поколінням. Рок‑музика, навіть, мейнстрімова є неприйнятною і вважається загрозою для християнського виховання. Така позиція є цілком зрозумілою, адже, якщо на початках рок і мав щось спільне з християнством, то далі він ці зв’язки почав втрачати. Все більше оспівувалися кров, суїцид, смерть, диявол. Християнський рок-рух, який виник як альтернатива для світського і який у своїх піснях піднімав питання вічного життя, спасіння, Бога, серед українських християн є майже невідомим. Про рок-музику християни України знають в основному з антирокових брошур, які друкувалися в 80-х – 90‑х роках. Об’єктом їх критики стали пікові тоді метал та хард гурти типу Металіка (Metallica), Айрон Мейден (Iron Maiden), ЕйСі/ДіСі (AC/DC) та ін., які на своїх концертах, у кліпах, текстах, подавали себе як служителів диявола. Для багатьох віруючих «рок» став синонімом сатанізму, наркотиків, розбещеної поведінки і т.п., при цьому під роком вони більше розуміють метал. Намагання ж християнських музикантів створити альтернативу під назвою «християнських рок» розглядається як компроміс з гріхом. Антагонізм викликає не стільки стиль музики, а класифікація виконавців як «рок». Віруючі, не особливо розбираючись у стилях, легко можуть слухати фолк-рок, альтернатів-рок, поп-рок, інді і подібні до них легкі стилі. На слух же більше не сприймається музика ближча до металу та хард-року.
Отже, досліджуючи музично-співоче служіння п’ятидесятників ми побачили, що з початку зародження руху, їхні лідери наголошували на необхідності розвитку музики та співу. Для досягнення даної цілі було організовано навчальні курси, видавалися пісенники з текстами та нотами. Але під тиском радянської влади, музичному служінню був завданий удар: оркестри заборонялися, активні діячі переслідувалися, тому спів виконувався голосом без супроводу музики. В багатьох церквах сформувалося уявлення, що музичні інструменти це признак світськості та недуховності. Значна кількість пісень цього періоду є антропоцентричними, тобто зосередженими на людині та її проблемах у світі. Нова хвиля розвитку розпочалася з політичними змінами 1980‑х – 1990‑х рр. і зняттям як фізичних так і культурних кордонів. Тексти пісень все більше стають теоцентричними. В багатьох церквах почала вводитися нова форма служіння: спів тепер супроводжується музикою, організовуються гурти прославлення та поклоніння. Значна частина їхнього репертуару – це переклади англомовних виконавців. Тому все ж доводиться говорити, що українські християни більше наслідують, аніж завдають напрямок розвитку. Діяльність окремих проектів, які орієнтовані на світську аудиторію, нажаль, не досягли бажаних результатів. Їхня творчість відома лише в християнських колах, а їх вплив на українське населення є мінімальним. На нашу думку, поширення християнської музики і її вплив на суспільство можливий лише з духовними змінами самого суспільства, ментальній готовності сприймати християнські тексти в піснях.
В той же час для молодих п’ятидесятників необхідно більше вивчати музичне мистецтво і культуру загалом. Молоді п’ятидесятники мало знайомі зі світовою музикою починаючи від класицизму до сьогоднішніх днів. Для них необхідно прививати музичні смаки, зацікавлювати їх. Можливо, інтерес до більш глибокого вивчення музики допоможе просвітницька діяльність, історії написання гімнів, пісень, життя їхніх авторів, взаємозв’язок музики і соціальних процесів. Ці знання можуть бути точками дотику з сьогоднішніми молодими українцями, які все більше цікавляться творчістю.
Список використаних джерел та літератури
- http://vhve.com.ua/istiriua/istoriya_hve.html.
- [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%91%D0%BE%D0%B3
- Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5_%D0%B3%D0%B8%D0%BC%D0%BD%D1%8B
- Франчук В. Просила Россия дождя у Господа / Владимир Франчук. – Рівне, 2002. – 1002 с.
- [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.theguardian.com/music/2007/aug/12/popandrock4