Володимир Андрощук, доктор служіння,
пастор Християнського центру «Небеса» м. Ланівці.

Божий план полягав в тому, щоб створити таку інституцію на землі, яка незалежно від національності та будь-яких інших відмінностей між людьми, могла б об’єднати Його дітей в одну сім’ю. І те, що Він реалізував – називається ЦЕРКВА. Церква Христова має довгу і славну історію, яка бере свій початок від дня П’ятидесятниці, коли на землю зійшов Святий Дух. Справжня історія Церкви – це не історія тих або інших релігійних організацій, з їх  інтригами, війнами, боротьбою за панування своєї  доктрини. Церква – це Божа структура влади , яка представляє Його інтереси Царства тут на землі. І однією з важливих істин, з якою мусить погодитись будь-хто, незалежно від своїх релігійних, політичних та інших переконань, є істина, що в Царстві Божому немає кордонів між представниками різних націй, мовних бар’єрів, різниці в культурних традиціях. І тим більше немає жодної панівної релігійної конфесії зі своєю службовою ієрархією. Церква покликана нести всім народам і націям чисте, живе, безкомпромісне Слово Боже, яке звільняє  людей від рабства їх гріховної натури, вказує шлях до нового життя, сіє мир, любов та злагоду між окремими людьми й  цілими народами. В неї є своя Конституція ( Біблія), своя історія і своє майбутнє. В наступному році відзначатиметься дата – 500 років з часу Реформації Мартина Лютера. Але тут варто зазначити, що реформаційні спалахи постійно відбувалися в кожному столітті починаючи з часу виникнення Церкви Христової і аж до наших днів. Десь вони були більші, а десь менші. На моє переконання, Лютер – це один із сотень тих людей, які відгукнулися на Божий поклик та виконали Його завдання в певний період часу. Про багатьох із них ніхто не писав або написане було знищене. Я вірю і переконаний в тому, що чиста Христова церква з часу її виникнення жила і діяла протягом всіх століть. Це засвідчує слово Самого Христа, який  сказав, що “Я побудую церкву і ніщо її не здолає”.

Завжди так було, що існували паралельно, якщо можна так висловитися, дві церкви. Одна – офіційна, визнана державою, про яку писалася історія, а також інша – чисто євангельська, Христова, яка не погоджувалася на жодні компроміси і більшість часу була в підпіллі, гонима, про яку не багато написано в історії. Ми не маємо всієї історії розвитку християнства та, зокрема, церкви. Тому, що історію знищували різні князі і переписували її під себе. Дещо з того, що ми сьогодні маємо, можливо прийдеться переглянути через деякий час з появою нових фактів. 1) Для звершення тієї чи іншої місії на землі, Бог ніколи не робив ставку на натовп, а Він завжди шукав хоча б одну людину, яка б відгукнулася на Його поклик. (Єзекіїль 22:30) «І шукав Я між ними чоловіка, що
поставив би загороду, і став би у виломі перед Моїм обличчям за цей Край…»
Візьмемо для прикладу таких мужів Божих як Мойсей, Йосип, Неємія, Єздра, Ісаія, Ілія, Єремія, Іван Хреститель, апостоли Павло та Петро, домініканський монах Єронім Савонарола, Іван Златоуст, Джон
Вікліф, Ян Гус, Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін. На стіні в Віфлеємській каплиці в Празі, в якій проповідував Ян Гус, є такий напис: «Джон Вікліф висік іскру, Ян Гус запалив від неї вогонь, а Лютер роздув полум’я факела»… і запалив всю Європу вогнем реформації. Боротьба завжди була жорстокою. Але, як би не ставалося то завжди, церква перемагала завдяки тим людям, які ціною свого життя приносили вогонь Євангелії і передавали його з рук в руки. 2) В кожному поколінні для Церкви були свої виклики. Протягом всього часу існування Церкви і до сьогодення, кожне покоління переживало як всебічний занепад християнського вчення так і його реформаційний спалах. Кожного разу реформаційні спалахи породжували все нові християнські течії, які несли вогонь пробудження протягом певного періоду часу. І коли та чи інша течія згасала та починала “бродити”, то це знову ж слугувало новим реформаційним спалахом, де на її зміну приходило щось нове. Так було завжди і так буде. Реформаційні процеси завжди відновлювали християнське вчення, очищали церкву від застою та оживлювали її.

– В часи першого ст. нашої ери викликом для церкви був іудаїзм.

– В часи Київської Русі викликом для християнства було язичництво.

– В середньовічні часи ( період схоластики) викликом для християнства вже була сама християнська релігія яка породила багато абсурдів.

– В наші часи викликом для Церкви є свобода. В кожному місті чи селі для кожної помісної церкви є свої локальні виклики. Але тут виникає дуже важливе запитання. Як церква на них реагує і чи реагує взагалі? Як я сказав раніше, роль Церкви полягає в тому, щоб демонструвати Царство Боже на землі. Я хочу тут виділити два моменти, які є найважливішими в цій ролі Церкви:
По перше: проголошення Слова. ( На початку завжди було Слово) ( Івана 1:1-3). Наведу приклад з життя помісної церкви “Небеса” в м. Ланівці, Тернопільської області. Кожної першої неділі місяця в християнській церкві «Небеса» звершується особлива молитва за місто Ланівці: за усі представництва влади як міської, так і районної, служби соціального захисту, судові й правоохоронні органи, заклади освіти, медицини, культури, економіки, за єдність поміж усіма християнськими церквами, за дітей, молодь і старше покоління. Члени церкви вірять, на підставі Слова Божого, що сам інститут влади заснований Творцем, але це аж ніяк не означає, що всі люди, які працюють у владних структурах, є Ним вибрані на свої посади. Тому й моляться, щоб в цій сфері запанувала Божа справедливість, щоб службові посади займали тільки люди, гідні Божого покликання. І, як говориться в молитві: «Отче наш…, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі…». Саме в результаті таких молитов народився текст Декларації місту. Це сформульовані вислови, де проголошується те слово, за що церква молиться. Адже молитва це – сила, яка може привести в дію сказані слова. Запропонований текст Декларації був згодом підтриманий представниками всіх релігійних конфесій краю. А 28 липня 2008 року, мер міста Ланівці, на урочистому зібранні, з нагоди 1020-ліття хрещення Київської Русі та святкування Дня міста, привселюдно зачитав текст Декларації, наголосивши: « Нехай ці слова будуть духовним і моральним законом для всіх жителів міста». За рішенням міської ради, текст Декларації розміщено на пам’ятному знакові в центрі Лановець, а також в кабінеті міського голови. МИР ТОБІ, УКРАЇНО! МИР ТОБІ, МІСТО ЛАНІВЦІ! Нехай виконається твоє призначення на землі. Нехай зігріває тебе сонце і вчасно зволожує дощ. Нехай земля твоя буде родючою і засіки – повними. Нехай створюються нові сім’ї, а розлучені – знову
з’єднуються. Нехай народжуються бажані діти, а аборти припиняться. Нехай молоді люди реалізують свої можливості, а літні – мають затишок в старості. Нехай приходять інвестори, розвивається бізнес та розквітає економіка. Нехай тут зростають майбутні лідери своєї країни. Нехай минають тебе стихійні лиха, хвороби й кровопролиття. Нехай подорожній знайде тут притулок, голодний буде нагодований, а роздягнений зігріється. Нехай замість пияцтва й розпусти народ насититься душевним та духовним спокоєм. Нехай не стане поміж тебе чародіїв, екстрасенсів та ворожбитів. І хай народ твій пізнає живого Бога, Йому служить і заповіді Його виконує. Саме цікаве те, що проголошене слово для міста реально працює. Наприклад, протягом року з моменту проголошення Декларації в місті закрилося близько двадцяти барів. Налагодилися тісні взаємини між всіма служителями різних конфесій. Спільно проводяться різні духовні і соціальні програми в місті. Коли приїзджали екстрасенси для проведення публічних сеансів, то вони не відбувалися по одній причині: віщуни заявляли, що в місті нема для них відповідної духовної атмосфери тощо. Якщо не помісна церква, то хто має проголосити слово на тій території, де вона діє? Хтось сказав дуже розумне твердження: «Статус міста залежить від того, кому в ньому поклоняються його жителі». По-друге: заява про відповідальність. На рівні з проголошенням Слова для свого міста чи села, помісна церква також повинна заявити та взяти на себе певну духовну відповідальність.

 Декларація Церков до міста Ланівці

Знову ж наводжу приклад з життя тієї ж помісної церкви «Небеса». Вона виписала наступні заяви і розіслала це слово в кожний дім. Запрошує

На Богослужіння

Надає

Допомогу різним категоріям соціально незахищених людей

Консультативні поради у складних життєвих ситуаціях

Організовує

Дозвілля для молоді та юнацтва (Юнацький клуб)

Заняття недільної школи для дітей різних вікових груп Групи вільного спілкування

Сімейні зустрічі Молитовні зібрання:

За зцілення від душевних та тілесних недугів

За захист і звільнення від проклять, намовлянь та шкідливої залежності

За благословення дітей та сімей

За владні структури та державні інституції

За освячення приватних осель і службових приміщень

Заявляє:

Що бере на себе духовну відповідальність за долю жителів міста та краю

Що є заступником в духовному світі за кожну людину

Що несе світло надії для кожного, хто її втратив

Закликає:

До любові, милосердя та справедливого правосуддя

До миру і злагоди в суспільстві

До єдності поміж церквами

Сприяє:

Викоріненню алкоголізму, наркоманії, розпусти та абортів

Подоланню ксенофобії й дискримінації за будьякою ознакою

Впровадженню норм моралі та культури у взаєминах

Формуванню християнського світогляду

Пропонує:

Разом з нами сприяти розвитку духовних, культурних та історичних цінностей нашого народу. Досягати взаєморозуміння, довіри та співпраці між віруючими різних конфесій. В нашій єдності є велика сила для того, щоб реалізовувати різні соціальні проекти і принести пробудження в усі сфери життя нашого суспільства. Проблемою багатьох реформацій і новоутворених рухів майже завжди була і є відсутність відповідальності. Так, як жінка народжує дитину, то вона повинна як мама її доглянути та виховати до повноліття. Так само і церква повинна взяти на себе відповідальність за певні духовні процеси, які відбуваються на тій території, де вона діє. В Своїй нагорній проповіді, Ісус сказав такі слова до учнів і до майбутньої церкви: « Ви світло для світу… Ви сіль землі…» Ці слова означають, що лише церква здатна врятувати націю. Тобто ті люди, які є носіями Божої праведності, членами Христової церкви, зможуть бути для своєї нації благословенням. Бог тільки Своїй церкві дав право володіти законами невидимого світу і впливати через них на все видиме. Церква покликана впливати на менталітет суспільства та формувати його тверезий світогляд, втілювати різні соціальні проекти і бути відповіддю як для окремої людини так і для народів. Премудрий Соломон сказав: « Праведність піднімає народ, а беззаконня  безчестя народів» (Притчі 14:34). Чи потребує сьогодні християнство реформації? Я вважаю, що так. Сьогодні ми маємо синкретичне християнство. Численні поганські звичаї стали основою в культурі християнства. Саме вони і є причиною постійних непорозумінь та конфліктів, якщо такі виникають. Тому реформація є єдиним шляхом до пробудження. Християнство – це живий організм; і для зміцнення своєї життєздатності християнство потребує постійного духовного очищення і оновлення в силі Святого Духа, а також періодичної реформи. Реформація – це нові методи місіонерської роботи, але побудовані вони на тих же незмінних біблійних принципах. За кожне місто, село, за кожну людину в невидимому світі йде непримиренна війна між царством Божим і сатанинською навалою. В цій боротьбі виграє той бик, якого ми будемо більше годувати. І в завершення хочу процитувати слова Мартина Лютера: «… тут, на землі відбувається найстрашніша з воєн, в якій ніколи не буває перемир’я. Це не що інше, як війна з самим дияволом, котрий таємно й непомітно прагне немов би висмоктати міста і царства й повністю позбавити їх мужніх і кращих людей, аж поки зовсім не виїсть ядро і залишить одну тільки шкарлупу, повну негідників, що будуть лише маріонетками в його руках – для його задоволення. Після того ваше місто й ваша країна зазнає справжнього голоду, і без найменшої боротьби, без шуму й усякого попередження буде зруйнована зсередини»