Рогожин Владислав,

Пастор Християнської Євангельської Церкви «Посланці Царя», м. Дніпро

Проблема чи можливість?

 Питання та відповіді про життя церковної громади під час та після карантину.

Чим для нас є Церква сьогодні?  Що Біблія говорить про зібрання святих?  Як вони проходили в епоху апостолів та їхніх учнів?  Що таке загальне священство на практиці?  Що Біблія говорить про керівництво християнською громадою?  Чи повинні ми прийняти будь-яку звичну нам модель як непорушну догму або ми маємо право на творчий підхід в цьому питанні?  Чому взагалі ми замислюємося про це?  Ці та інші питання задають християни України вже років 10 точно, однак зараз ці питання звучать набагато частіше так як через режим карантину багато звичних форматів церкви неможливо було втілити в життя.  І для одних це стало джерелом стресу, а для інших – творчим пошуком і часом відкриття для себе нових граней Божої громади.  Тому, в цілому, я думаю, ми можемо сприймати цей час як можливість, яку дає нам Господь, щоб отримати відповіді, які ми ставили Йому і один одному вже давно.

         По-перше, чим для нас сьогодні є Церква (або церква)?  Не секрет, що для багатьох «церква» означає місце куди вони «ходять» або «служіння», яке вони «бачать», на якому вони присутні і якому вони дають свою оцінку.  «Церква» як би дає їм продукт у вигляді гарного «прославлення», бажано глибокої проповіді, якісного дитячого служіння і особливої ​​«атмосфери» («атмосферу» взагалі, в деяких громадах можна записати в список ідолів).  І звичайно, багато хто з нас вже давно розуміли, що це не біблійний погляд на християнську громаду, але як можна що-небудь змінити?  І головне, як зважитися на ці зміни?  І як не дивно, допоміг карантин.  Довелося збиратися малими групами до десяти чоловік.  Довелося молитися без мікрофона.  Довелося співати гімни без дорогої апаратури.  Стали частіше разом роздумувати над Писанням, а не тільки слухати проповіді.  Стали ділитися один з одним своїми особистими роздумами над Писанням.  Багато подібних зібрань проходять без «лідера», що відкрило глибше потребу в повазі один  одного, коли потрібно вчитися чути кожного. Піднялося питання з Причастям.  Виявляється деякі євангельські християни ніколи не брали участь у ньому  без пресвітера.  А ми що, віримо, що пресвітер – це посередник між Богом і Його громадою?  Ні.  І тоді багато наважилися прийняти Хліб і Чашу навіть з християнами інших громад!  Вже від багатьох я чув, що саме про таку церкву вони молилися.  Цікавий час, я вам скажу!

              По-друге, що ми розуміємо під поняттям «нести служіння в церкві»? Знову таки, не секрет, що словосполучення «нести служіння в церкві» для більшості євангельських християн означало «щось робити в рамках церковної структури». Як правило, у  таке «служіння» залучено близько 20% громади. Прославлення, група порядку, дитяче служіння, служіння в буфеті, служіння в домашній групі і таке інше. Варто згадати, що більшість таких «служінь» рання церква не знала. Вони прославляли Бога, був у них порядок, діти росли у Христі, вони їли разом, вони збиралися по домівках, але все це був їхній образ життя а не специфічне «служіння». В умовах карантину, більшість з нас не можуть нести свого «служіння», однак це не означає, що ми не служимо Богу. Ми починаємо усвідомлювати, що все наше життя – це і є служіння Богу. Багато хто перестали розділяти своє життя на світське і церковне. Ми вчимося ходити з Богом кожен день, з ранку і до вечора. Практичну любов до ближнього ми з новою силою розкриваємо як наше головне служіння.

       По-третє, питання загального священства. Новий Завіт у крові Христа робить нас царственим священством Бога. Кожна народжена згори людина – цар і священик Бога на землі. Кожен з нас покликаний піклуватися про Боже творіння і служити Господу (Бут.1:26-28; Вих. 19:3-6; 1Пет.2:9; Еф. 2:8-22; Об’явл. 1:6). Божа громада не повинна бути розділена на священиків і мирян. Божа громада – це спільнота священиків. І чоловіки і жінки у Христі отримали Духа Святого, і тому несуть священниче служіння Господа на цій землі в Його силі. І сьогодні, багато хто з нас  починає переживати це особисто в своєму житті. Перевіряються особисті стосунки з Богом. Приходячи на зібрання по двоє або троє, люди не соромляться молитися вголос і пророкувати (ділитися Словом). Покладають руки на хворих і бачать чудеса зцілення, вчаться сприймати свою професійну діяльність як служіння Богу. Вчаться розповідати людям про Ісуса, а не про те, як гарно співають у них у церкві. Сподіваюся, що це радує вас так само як і мене!

Фото Google Images

       По-четверте. Оновлення пасторського служіння. Звичайно, проповідувати за кафедрою (онлайн) ми, пастори, не перестали. Однак, ми розуміємо, що проповідь за кафедрою – це далеко не повнота пасторської функції в громаді Христа. Карантин дав можливість багатьом пасторам зосередитися на особистому наставництві, яке на мою суб’єктивну думку, ми в цілому забули.  Адже особисте наставництво – це спосіб Ісуса передавати духовне життя учням. Коли людина бачить, як пастор молиться, служить іншим, веде себе вдома і т. п., тоді він може наслідувати віру, яка втілена в повсякденне життя, а не віру,  яка втілена тільки в слова з кафедри.

        По-п’яте. Ми отримали можливість по-новому поглянути на матеріальну сторону служіння.

Під час карантину, коли деякі члени церкви опинилися без роботи, ми переживаємо особливу благодать допомоги один одному. Ми вчимося ділитися надлишком, щоб ніхто не страждав від нестачі (2Кор.8-9 глави). Кошти, які ми витрачали на оренду великих залів, Господь направляє в інші сфери. Безліч хвалебних молитов здійнялося до Бога, завдяки тому, що ми відкрили руки і серця ширше один для одного. І це тільки початок Божого оновлення в цій сфері. (Дуже сподіваюся на те, що ми все таки почнемо більше ресурсів вкладати в розвиток християнської освіти).

      Звичайно, це далеко не все, що ми можемо сказати про Божу роботу посеред Свого народу в ці дні. Я ж хочу підкреслити важливість того, щоб ми помічали цю роботу Духа Святого і були піддатливі Йому без страху. Всі наміри Батька – на благо нам, тому не варто боятися, коли Він закликає нас до змін. Наш послух відкриє для нас такі грані Божої сім’ї, які досі були лише ледве видно, а тепер будуть щоденною реальністю кожного з нас. Він має рости в нас, а ми маємо меншати (Ів.3:30). І це все для Його слави і для нашої повної радості у Ньому!